Звертання до коханої

Озирнись, за тобою березові крила вогніють,небо йде слідкома, озирнися,

Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,видно край непочатий з лункого узвишшя.

Озирнись на заблуку, що втратив минуле.

Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі —кують вони, кличуть, просторять куванням благання,щоб ти повернулась,

Маріє, коханням з вигнання.

Солом’яний шлях пом’якшить назад твої кроки,потульна земля розляглась на всі боки.

Всяке зілля зроста, що тобі до вподоби,кожен овоч собі соком губи всолодить.

На заказанім дереві вже й колиска кругліє,пахне ймення твоє, як любисток,

Маріє!

Обвиває мене безіменне п’янливе стебло,сині грона обтяжують руки, до тебе простерті.

О Маріє, збагни, що земна наша плотьпереповнена вщертно безсмертям!***