Відлуння “Відлуння нам плач обертають у сміх”

Відлуння нам плач обертають у сміх,окресливши звуком глибокість доріг.

У товщах води, де вода проростає,перлини скруглілі відлуння ховають.

Завжди у прислузі, завжди в супроводіховають утіху і розпач іноді.

А хто ж безіменний за вами стоїть,що клич подає із минулих століть,проймає нас дрож уві сні серед ночі —всміхається ніч у розплющені очі,і гостре відлуння розколює склоі свідчить про те, чого не було.***