Такі відмінні дні і кольором, і змістом:учора — далечінь прозоро-молода,сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри,замуливсь білий день, мов пойняла вода.
І небо кам’яне висить важке над нами,а очі підведеш, побачиш глибину:там тоне хтось, маха розпачливо руками,дослухуюсь — чутно лиш тишу крижану.
Сповзає зір важкий на зазубні й щербини,зелений мур довкіл, а з нього хтось кричить.
Дослухуюсь — той крик з учора іще лине —у вогкій глибині біліє крику
І треба врятувать, але кого й від кого?
Від власного життя, від долі, від біди.
Чи, може, то луна далека засторога,аби за обрій днів минулих не ходив?
Сьогоднішнє: дощі, озон, набрякле листя,обтяжена росою посрібнена трава.
Сьогодні поряд все: ліс, хмари кам’янисті,задавнене волання, що серце розрива.***
