Чого являєшся мені

Чого являєшся

У сні?

Чого звертаєш ти до

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову

У тьмі?

Чого являєшся

Усні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала

Оті ридання голосні

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці – минаєш,

Вклонюся – навіть не

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими

І як літа вже за

Свій біль, свій жаль, свої

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько,

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне,

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.

По-людськи вільно віддиха,

І того дива

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного

Гріха!