Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти
Тойді б промовила мені?
Ніякого.
І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши:
Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив,
Веселеє та
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою
Колишнєє святеє
Друга половина 1848,
Косарал]
