І знов мені не привезла

І знов мені не

Нічого пошта з

За грішнії, мабуть,

Караюсь я в оцій

Сердитим богом.

Не

Про теє знать, за що караюсь,

Та й знать не хочеться мені.

А серце плаче, як

Хоч невеселії

І невеселії ті дні,

Що пронеслися надо

В моїй Україні

Колись божились та клялись,

Братались, сестрились зо мною,

Поки, мов хмара,

Без сльоз, роси тії святої.

І довелося знов

Людей на старості… Ні, ні,

Вони з холери повмирали;

А то б хоч клаптик

Того паперу ……. . . . . . . . . . . . . .

Ой із журби та із жалю,

Щоб не бачить, як

Листи тії, погуляю,

Погуляю понад

Та розважу своє горе.

Та Україну згадаю,

Та пісеньку заспіваю.

Люде скажуть, люде зрадять,

А вона мене порадить,

І порадить, і розважить,

І правдоньку мені

Друга полонина 1848 г.

Косарал]