Березовий вітер, березовий дим, і березовий запах,і небо березове видко в пташиних накрапах, —насіння бісівське кружляє, звістує негоду,і гай гайвороний аж душу холодить,і сонячний зайчик, зірвавшись з сокирного леза,летить, проминаючи чисті берези.
Чого ж так незатишно?
Мабуть, ти став бузиноюі знаєш, що з коренем вирвуть весною,то й никаєш, ходиш, шукаєш місцину,аби, учепірившись пучками в глину,триматись за землю сипучу
Куди не ступнеш, то асфальт, то бруківка,уже довкруж тебе й повітря прогіркло,вуста розімкнув, але клекіт лелечийіз горла ударив, звістуючи вечір.
Язик западавсь від такої розмови,і ширивсь зрадливо дух бузиновий.
В свічаді сокири сніги мерехтіли,і промінь сокирячий висвітив тіло:о світе, прости мені усі переступи і
Чи ж я не по правді вчинив, уподобавши ту деревину?
Бузиновий я, отвірчатий, друноп’яний.
Ні соку з мене,ані сопілки.
Гордують мною, моє ягіддя втоптують вземлю… з усіх птиць-велемовниць лише горобець-недоріка
Бузиновий тато, бузинова мати і син бузиновий… Ніснігом укутать духу, ані втягнути в себе, хоч кістяпорожнє.
Ані грабильна з мене, ані полінця в грубу.
Лиш від собаки відмахуватись — усього зиску.
Заступисьза мене, порятуй коріння.
Кров моя чорнилом стала івже давно виписана скрипучими перами по
Та-то… ма-ма… вій-на… ма-ма… ми-є… ми-лом… та-то….. о-са… ко-са…
Прости мені, світе, прости… Бо чадію сам від себе…сам у себе вростаю і шукаю спасенного місця, де б ісонця удосталь, і тінь не глушила, і сокира не
Березовий шум, березовий дим, березова радість.***
