1 min read
Слушать(AI)Карбівник
Збігає життя, проходять і дні спотикальні.
Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь,байдужий до часу, глухий саморослий,укотре, укотре об нього душа спотикається
На ньому чи з нього підносився погляд далекий,білились полотна, і сніг спочивав, мов лелека.
На ньому вода полишала глибокі позначкиі долю свою сполучала з минулим завбачно.
Безсмертя своє покладали на тебе були можновладці,кайлом карбували чоло відчайдухи,
Та камінь є каменем — випорскує іскра нерідко,бо пам’ять її закликає у свідки.
А іскра ж, обтяжена простором, гине миттєво,і з’яву життєву надовго затягує мрево.
І камінь горбатий, сукупивши стільки терпіння,мов улик, гуде, вже близький до прозріння.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Рішучість
Довгі крила — з очерету —розгортаються до лету:птах, що імені не має,із покою вилітає Я візьму до рук стрілу,колись роблену з лозини,покладу її на лук —доганяй швидку пташину У прошиту в шибці дучкуя угледжу, що за страх:на засушену колю...
До життя
Прихилля серця, мови любота, —з твоєї ласки шовк — ніжніше дихать,я маю все, і навіть гіркота,щоб смак не втратить, підмішалась стиха Є в мене все: вода, в солянці сіль,і хліб в спідушці на листку латаття,і день, що йде поволі звідусіль,аби й...
Борозна
Полив’яно-струмно шляхи розлилися,по обрію щедро хтось поле засклив,а в ньому лиш жайвір дрібненький відбивсята хмари, що з воску за ніч натекли Спливала за полиском скирта соломи,мов нагад доречний про вічні труди;побачений світ ніби став не...
Серпневе
В пониззі, ген, вогні жаріють,аж золотіють береги,легкі підпалини чорніютьна хмарах ніжно-голубих Легкавий дух переймом з яруіде поволеньки на схід,де засвітився місяць каровідкритим поглядом на світ Початим вечором на чатистає вода біля...