Здобутки
Весняна тонкість фарб —березова наміткасполохано тремтить, бо вітер продува,і в душу зазира жовтавим оком квітка,і щулиться до щік ласкавенька трава.
На біле сповиття нав’ється ще зелене,круглішим станеш ти, неначе шовкопряд,хай в затишку дріма твоя душа злиденна,допоки тче нитки розвеснянілий сад.
Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотицяне збудять, не сягнуть, не візьмуть за живе —вітри гойдають сад, і солодко їй сниться —хить-хить та все хить-хить — хитальна хитавиця.
І клопоти, і біль — усе її мина,і час, як по льоду, збіга-тече водиця,та рве крута вода під кригою до дна.
Вона зриває лід, мов лушпи і загати,і з’єднує всуціль поділене життя,вона той ковтюшок хитальний розпечата —і знайдеш пустку в ній, і трухле
Навіщо ж стільки літ пейзажі всі ці множив,і кожен волосок на шпульку все снував?
Аби той капшучок знайти колись порожнім,в який ти не складав, а тільки викрадав.***
Павло Мовчан
Other author posts
Бетон
На попелище власних літі на спустошене дворищещось надить… надить… Пам’ять, рід Чи здичавіле гробовище Скрізь лобода та кропива,якась чужа трава — в Печальна пам’ять родовадороги скривлює
Рудименти пам’яті
Підстав аж забагато, щоб радіть:сріблястий берег, муром небо-море,та в сплесках хвиль печальну чую мідьі бачу попіл на вітрах Ушкоджений, напевне, слух і зір,пошукуєш в печалях осолоду — Яка блакить Ти їй не вір, не вір,бо сам сльоз...
4 Останній сніг
1 Перший Утративши непевну вись,принижений вітрами,погаслий жайвір падав вниз,провалювавсь над нами Зіщулившись, вода німайого не відбивала,бо слухала, як йде зимаі брязкає металом
Лічба
Многовмістима ця лічбавсе зрахувала: дати, рокиі розіклала на губахминувшину на «доти» й «доки» Розкинеш руки — ось якийцей світ, цей простір, ця хвилина,і рветься, рветься край рукиневпинноткана павутина На лікоть змірять, на ступінь,на...