Прозор’ям пойнята долина,а де джерела дзвонять радість, —сніг, наче пера соколині,лежав розметаний в безладді.
І білість бралася сумліннямвід суцвіті, що тліла в глиці;і зріли снігурі зомлілі,як взяті сонцем полуниці.
На аркуші грушевих пахівплоди викреслювала гілка,і до дзьобів тулили птахидавно знезвучені сопілки.
І відливалися долоніпо обрисах плодів дозрілих,та все відлунювало словопро шлях засипаний та білий.***
