Трава вереснева прощально зелена,і коник, немов з потойбіччя, сюрчить,і дзеркало ставу черленим-черленеза листям кленовим летить і летить.
І вітру гребінка, широка, щербата,вичісує з лісу пташок-недорік,і, ніби кристалик, маліюча хатасховалась в очах за ворота повік.
Та залишків літа тобі не сховати:ген півень співає, кричить звіробій,солома співає на гребені хати,і стіни співають ясні, голубі.
А шибки у вікнах рожевими стали,у хату заглянеш — червоний кавун:там дід, наче зерня, темніє на лаві,і дратву суче на уплетиво струн.
І, ніби жар-птиця, у грубі доречновогонь палахкоче, тріпоче
І ти озирнувся, бо холод за плечіузяв, щоб побачив обличчя зими.***
