Балада про скрипаля

Вже промінь розпечатав ліс:виходять грибники з кошами,а через житнище навкісдзвенить лункими обручамидитяча радість, срібна вість:до них в село скрипаль забрів,і шовк висотує із скрипки,і смутки сповива в сповитки,всіх приторочує до ниткивеселих мандрівних доріг.

Він грає воду у криниці,блакитне скло, рожевість щік,розтягуючи нитку криціна весь на довгий-довгий вік.

Переінакшує смичоклисток берези в п’ятачок,з плеча летить, летить додолуосіннє полум’я

Поздовжній рух розширив вікна,подовжив погляди удаль;спішіть,бо спізнитесь навіки —зостанеться лише печаль.

Облиште клопоти щоденніта розпечатайте свій слух,допоки полум’я зеленероздмухує скрипальський рух.

Допоки тануча вуглинабіжить через струну навкіс,усім дарується хвилина,усевмістима, наче

Вони ж у відповідь мовчали,стирчали, як в траві гриби,бо, наче сніг довкіл проталин,були за колом ворожби.***