Густіє, проростаєкрізь повсть стару і бруд,на глибині ховаєокравки шворок,
Скрадаючи буденність, латаючи життя,ллє струмені зелені у жмені — для пиття.
Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне,кохана легкотіла, переступи мене.
Лежу крижем у лузіі чую ріст трави,у рясті, як в кольчузі,від ніг до
Кохана, мої руки ворушать два стебла,що в’януть від розпуки чи, може, від тепла?..
Хоч подих і тамую і серце зупинив,росту травою — чую, п’ю соки з глибини.
І грань земна зі мною, і невідомий я,п’ю небо спрагло кров’ю, вустами
Передчуваю осінь — в словах метал дзвенить,в затерплому волоссі вже вітер шелестить.***
