·
3 мин
Слушать

Слухаючи музику Максима Березовського

1.

Приголомшливий проміньстрімко в темряву прорвавсьі, заливши, ніби кров’ю, очі світлом, раптом

Темрява — яка широка!

Скільки натекло смоли?

Западаєшся в неспокій, ким пробуджений, коли?

На очах рубці зостались і невигоєний біль,пробиваються кристали — пророста крізь шкіру сіль.

Зір у пучках зосередив, вивернув назовні слух,звуки мідяні затвердли, уповільнивсь кожен рух.

Кут — ліворуч, кут — праворуч,криво-прямо — скрізь кути,заламався простір поруч, лиш нікуди б не іти?..

Ніч печалі, муко чорна, проминайся, поглинайсь,чую, як в мені потворно заломивсь біжучий

Губи скривлені від крику,пальці сторожко тремтять,тчеться нитка під’язика, а душа, як шовкопряд.

Сам із себе проростаю, протинаю власну плоть —вилітає з вуст кристалик, аби впасти й захолоть.

І, збудившись, виявляю: стелю круглу, стін вапно,журавлів літає зграя, що всоталась крізь вікно.

І стоїш посеред хати, — іскра сонячна пече,—підібгавши ніч, як вату, і не витерши очей.2.

Розчиняється слух, — в перламутрову мушлюзвук угвинчено круто, — то півень співа?!

Повінь спала нічна — я прибився до суші,на щоках дошерха ластовиння окрушин,і світліє поволі важка

Ніби пальці в лусці — значить, сон був у руку:срібну рибу ловив в каламуті нічній,значить, нуривсь углиб, де ні зблиску, ні звуку,хоч припливи й відпливи відбились в мені.

Відчуваю нутром; то приб’є, то відхлине,кров у жилах підвладна хитанню води,і свідомість в проміжках виноситьщось срібно-пташине,аби, зблиснувши, зникнути знов назавжди.

Дві краплини в очах лиш тремтять —не проллються,і пісок під стегном твердне в камінь палький.

Як це дивно — заснути й прокинуться, — сутінь,а все тіло твоє мерехтить від луски.

Як це страшно — повітря бракує,губи ловлять пітьму, а довкіл

Своє слово вплети в хор — хай простір святкує,і випорскує з губ гіркота…3.

День не день — безнастанне сльотіння,сон товстий, повстяний, не проткнуть;прокидання, немов воскресіння,виринання… Бо ніч —

А по хаті, де мулу в коліно,де хитає горшки круговерть,плава скриня, а в ній — його віно:марля, стьожка, сорочка на

Кожну ніч домовик ворохобить,трусить з комина сажу на піл,цвіллю хліб розшива для оздоби,розлива каламутну купіль.

Ти по ночі пливеш — відпливаєш,розмокає саманний ковчег;на світанні когут вилітає,але світ — безберег,

І нема куди птиці прибитись,не пристать твоїй думці ніде,імена каламуттю розмиті,каламуттю розведений день.

І на пагорби хвильні угорумчить потужна швидка течія,і видніє крізь шибку прозорувічна пристань твоя…4.

І стверджує кору дубову мороз,сніги сургучами печата;мовчання смолою в устах запеклось,язик крижаніє при ґратах.

Та й що він вам скаже: так, білі сніги,сумує і згадує літо?

Замети довкола, як безліч

І можеш, мов дурник, радіти,що скреснуть сніги і оголять шляхиі виловить він з-поміж сміттядубовий листок, не потрухлий, сухий,яким запечаталось літо,промимрить:

Минулось… минулось…

І спрагло чекатиме зновутого, що пощезло, розтало, нема,змереживши кору дубову…***

0
0
216
Подарок

Павло Мовчан

Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц…
Другие работы автора
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Сегодня читают
Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.