Дні втрат і віднаходин,дні сонячних думок,де сміх, як бризки глодусеред пустих гілок.
Та й голова на скрузіболить від денноти;мисливський зір в натузіне годен осягтині спотику козулі,ні зламаних стеблин,ані польоту кулі,що пущено вдогін.
Твій пес затято глянеу той темнавий бік,бо ж дике око в’яне —хрип лине звіддалік.
Йому все аби гонидо крапельки снаги,щоб жмут пахкої вовнидобуть хоча б з ноги.
А я зірвав рушницю,щоб відступився гнів,і стрілю лист, як птицю,що падає долів.
Розлізлась на волокнаконопляна луна —хтось поряд гостро
А-а… Тиша набіжна.
І листя облетілехрущить усе, хрущить,і пес як знавіснілийвсе гавка у блакить.***
