Таке ти полечко

Не надивитись, ані вжитись,не вкоренитись, ні вхопить,ні навпростець, ні полем битимпо перемірять, не пройти.

Таке ти, полечко життєве,така ти, доленько земна,що день по дневі, день по дневіп’ю безмір навхилки до дна.

І не нап’юсь, не погамуюсвоєї спраги і вогню,—піском повзу, стовпом вихрую,голкую серце на стерню.

Не перейду, не перебуду,не присмолюсь, не припаду,хоч розіб’ю об камінь груди,хрестом примерзну на льоду.

Та вилущить, як насінинуз стручка, і кине до рілліхолодний дух, лиха година,аби пізнав ще й глиб землі.***