Виходжу в сад він чорний і худий

Виходжу в сад, він чорний і худий,йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходийому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і вінмене впізнав, хоч довго придивлявся.

В круговороті нефатальних змінвін був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: — Чого ти не прийшлау іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені одино цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклоді не робить з плодів твоїх набутку.

Чужі приходять в час твоїх щедрот,а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.

Уже й зникало сонце за горбами —сад шепотів пошерхлими губамиякісь прощальні золоті слова…