Збірка
Привітання життя»
Пісня
Сонце любимо та спорт,
Наша пісня складена в мажорній гамі,перегонів любимо бурхливий гамір,просто й без хитання в портчовен наш пливе.
Гімнастичний крокгуркотить на грищі, наче тарабан;це вистукуємо наш залізний ямб.
Прискає пісок.
Любимо: змагання труд,шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто,усміх, промінь сонячний і вільний простір,й хвиль рвучких сміливий скрут.
Нас утома не поборе.
Відпраці серце нам не хворе.
Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза.
О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна:може, перемінимосвіт.
Ратище в руках нам свищей пестить ляском диск,понад гуркотливе грищекулі срібний блискй має м’яко м’яч.
Ми не знаємо невдач,лиш:розкіш небезпеки,радість перемоги.
Нас не болять ноги,як маршуємо,сильні, мов дейнеки,смілі, мов ушкали,на найвищі скали.
Прибранів вічної весни зелений буз,махом руки, маршем ногивітаємо сонця брусми — бадьорі, бронзові боги.
Біг на 1000
Віддих свище в легенів брилах,наче буревій.
Пливу легенько на ніг крилахв синій обрій мрій.
Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;закам’янілий тан.
Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами,наче залізний танк.
Я не підношу ніг, я не підношу рук;закостенілий рух.
Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук,розвійний вітру дух.
Попід мною в противну сторону біла піску каскададесь вдаль жене.
Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом,в очі менезернами тне.
О біла смуго піску!
Я тебе зімну,не загородиш мет;о райдуго піскова!
Я тебе зігну,ще ти спиниш свій лет!
Кудою гляну, кудою гляну —тисяча очей в імлі,поглядів банить п’ястук,батоги вигуків тнуть,гарпуни люті, злі.
О, не треба оплесків, не треба, ні!
Дарма не складайте рук.
Вашого ентузіазму павукгреблею не буде мені.
Я ніколи не стану, я ніколи не стану;якбиндочку мети прорву,в синій обрій розтану.
Скок
Набрав повітря в груди,аж засвистали звуком флейт.
Підніс жердину вгору;так птах підносить дзьоб,як починає лет.
Немов стовпи у землю,вбив ноги у сажневий крок.
Пробитий наскрізь вітер.
Ніг видно лиш галоп.
Угору стрелив скок.
Штовхнув себе, й воринувідкинула назад рука.
Залопотали в вітріі ноги й руки враз,мов крила вітряка.
Хоч тіло олив’яне,здається, що легкий, мов лист.
Сумний, що не зістане,мов парус понад крикоммас,поволі впав униз.
Дівчина з
Гляджу захоплений по оболоніі слова вигукнути з уст не можу,гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,і як стоїш, застигла у розгоні,струнка Діано з місяцем в долоні.
Рука пташиним вкрала легкість перцям,твій рух гнучкий розбурхує до краю.
Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,моїм, неначе диском, кинеш серцем.
Квадратова площа.
Нитяний місток.
Білі молодці й дівчата білісновигають поміж стінами сітокпо піску, що мов підлога в віллі.
Мірні, рівні, певні, круглі рухи,білі плями на мінистім полі,аж здається, що безжурні духиграють жеребом своєї долі.
Змагання
Пухке лице судді, неначе в бонза,та свиставки пронизливий сигнал,захоплення в очах довкола пал.і плескіт рук, і мого тіла бронза.
Дають побіди келих у долоні,беру його в мовчанці сам німий,а на землі лежить противник мій,повалений в подвійному нельзоні.
Я — грецький бог з античної статуї —виходжу з жестом гордої поваги,дарма, що оплесків гудуть ще струї.
Несу здобуту чарку в свій притин,я хочу пити, я горю від спраги,до уст бокал підношу — в нім полин.
