Над лугом буря свище, наче пуга,
І вітряна кряжами кряче пря,мов не ліси хвилюють, а моря,та в серце туга стукає, мов пугач.
Тоді виходжу в чорну ніч на ганок,деру очима тінь, гляджу зорі.
Крізь вихор чалий кінь зарже над раном,роздзвінно гупне копитом в поріг.
І сам не знаю, як скачу в стремена,хватаю репане реміння нузд,а завірюха на дворі шаленарамена отвирає й мутить глузд.
Лиш в грудях голос дзенькає, мов мідь,шепоче:
Молодий, не їдь, не їдь!”
