Володимир Самійленко

Округ сонця шлях
В неоміряних краях,
Там планета лічить роки,
Оббігаючи той шлях.

Якби знати, що треба жить,
І сподіватись, і бажати,
То жив би так, щоб кожну
Для цілі одної віддати,

Десь далеко єсть
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо
Держиморда, держиморда.

Дівчино! дізнатись була ти цікава,
Чи дуже люблю я природу.
Дівчино! природа — то тільки
На образ, ясну твою вроду.

На смерть Трохима
О, бідний, бідний краю мій!
Як мало маєш ти надій;
Але й вони одна по одній — все зникають.

Ти звеш мене, й на голос милий
З гарячою любов’ю я полину;
Поки живуть думки в душі моїй,
Про тебе, ненько, думати не кину.

Катуйте, бийте нас, кати,
Печіть огнем, ножами тніть,
Ачей поможете
Таке в нас місце, що болить.

Як ми ждали її, віковічні раби,
Як бажали, знесилені в час боротьби,
Щоб хоч промінь один серед темної
Засвітив нам у змучені очі.