Над морем в хмарах марить чорна галич,ліричний місяць потопає в тінь.
І дикі скелі й синя далечінь.
Пливуть похмурі Байрона ушкали.
В городі в темну ніч самітний Вертерна зір вазі сам важить світ і серцесвоє й сумує, що живе, не вмер ще.
О ти, покрово хворих серць, о смерте!
Є два світи: один круг нас, а другий —це ми; між ними вічна боротьбалягає на життя клеймом напруги.
Чи ж не сильніші в грудях буревії,як порожнечі дійсності клятьба?— Не знали, що гарніший світ від мрії.
