Зоряне небо

Діти, діти мої, чи я ж вас навіки втеряла? За що покарана я? За те, що так гордо впевняласьна дітей моїх любих, на їх чарівную красуі на славний мій рід, що я з Прометея походжу? Що ж, богине страшна, хіба діти мої, що ти вбила,не…

Я не боюсь бунтівників,у мене з ними згода,я не покличу козаків,мені то невигода. Як прийде збіжжя розбиратьіз хуторів голота,я вийду сам її стрічатьі розчиню ворота. Беріть, везіть хоч на возах,я й сам ще навантажу,я лиш ва власних…

І все-таки до тебе думка Ворогам Північні До

IБерег понад озером Гадаринським*. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег. Міріам, “одержима духом”, в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль…

Колись нашу рідну Темрява вкривала, А чужа сусідська Світлами сіяла.

Я, цар царів, я, сонця син могутній, Собі оцю гробницю збудував, Щоб славили народи незчисленні, Щоб тямили на всі віки

Хто мене виведе з цього Єгипту,з краю неволі, з оселі роботи? Син чоловічий, обранець господній? Дух, що з’являвся в огні? Хто б він не був, нехай швидче приходить!

Тиху задуму вечірнююнапрасна буря розвіяла. Білу чуприну розтріпавши,сивії брови насупивши,з чорних очей розсипаючито блискавиці палючії,то градовиння холоднеє,гналась вона навісна. Перешуміла. Та досі щесльози важкі ронить…