Колись нашу рідну
Темрява вкривала,
А чужа сусідська
Світлами сіяла.
Та минав ти, наш Кобзарю,
Чужії пороги,
Орав свою вбогу ниву,
Рідні перелоги.
Гомоніла твоя
Гучною струною,
В кожнім серці
Чистою луною.
Спочиваєш ти, наш батьку,
Тихо в домовині,
Та збудила твоя
Думки на Вкраїні.
Хай же промінь твоїх
Поміж нами
Огню іскра
Повік не згасає!
Щоб між нами не
Проміння величне,
Ти поставив «на
Слово твоє вічне.
Ми, як ти, минати
Чужії пороги,
Орать будем свої ниви,
Рідні перелоги.
