IБерег понад озером Гадаринським*.
Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег.
Міріам, “одержима духом”, в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.
М і р і а
Він там, він все сидить так нерухомо,як те каміння, що навколо цього.
Над ним – мені здається, я те бачу, –нависли думи хмарою важкою,от-от з них стрілить ясна блискавицяі цілий світ осяє.
Ох, коли ж,коли вона розіб’є темну хмару?
Хоч би мене убила блискавиця,я прагну, прагну, щоб вона злетіла,щоб хоч на мить чоло те просіяло.
Годівлю дав юрбі, тілам і душам,всім дав спокій, а сам у сій пустеліпасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому
Який він одинокий,
Боже правий!
Невже йому не можна помогти?
Невже він завжди буде
Месія прийде в славі світ судити” –так сказано в пророцтві, більш нічого.
І правда, й милосердя – все для світа,а для Месії що?
Чи тільки
Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,мир буде на землі і щастя в
А для Месії? – знову “слава в вишніх”?
І тільки слава?
О, яка ж то
Месією, що світ рятує, бути!
Всім дати щастя і нещасним бути,нещасним, так, бо вічно одиноким.
Хто міг би врятувать його самоговід самотини, від страшної
Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на
Чого ж се я слідом за ним блукаю?
Чого?
Сама не знаю.
Певне, духмене сюди завів на певну згубу,
Ну, що ж! нехай!
Мені тут гинуть краще,ніж в іншім місці.
Я загину тут,я вигострила погляд у пустині,мов соколиний зір, – все виглядала,чи він хоч не подивиться на мене?
Не подивився і не
Занадто вже буйна була надія!
Чого ж я сподівалась?..
Я не
Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без
Про се співати можна, а сказатислів не
Співає
Яка була юрбаза ним, як він ходив по Галілеї**.
І кожний встиг торкнути хоч одежу,хоч край плаща Месії, тільки яторкнути не посміла, бо нічогопросить не мала в нього: ні здоров’яні страви на безхліб’ї.
Я не знаю,чого я йшла з
Співає
Він нікомуне відмовляв потіхи і поради.
Кому що бракувало, він
А що ж мені бракує?
О Месіє,ти, може, знаєш?!
Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.
М е с і
Знаю,
Міріам!
М і р і а
Учителю!
М е с і
Не бійся, жінко, спокійя хочу дать тобі.
М і р і а
О, я не хочу,не хочу я спокою!
М е с і я(лагідно і разом
Міріам,
Се дух в тобі говорить.
Чом не хочеш?
Спокою прагне всякий.
М і р і а
Але ти,
Учителю, покинув той спокій,що був у тебе в тихім Назареті***.
М е с і
Ти дорівнятись
М і р і а м(з
Ні,
Месіє, я не рівняюся до тебе, ні!
Я знаю те, що я нещасна жінка.
М е с і
Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,єдиної потіхи всіх нещасних?
М і р і а м(з раптовою
Бо ти його не маєш,
Сине Божий!
М е с і
Яке тобі до мене діло, жінко?
Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.
М е с і
Стій,
Міріам, скажи, ти в мене віриш?
М і р і а м(не одкриває
Я вірю, що ти Божий Син,
Месіє,і всім, окрім мене, даси рятунок.
М е с і
Усім, крім тебе, жінко?
М і р і а
Ти сказав.
М е с і
Я не сказав того.
М і р і а
Та я те чула.
Прости,
Учителю, я мушу
М е с і
Куди ти йдеш?
М і р і а
Не знаю.
Так, на безвість.
М е с і
Чого ж ти йдеш?
М і р і а
Бо мушу йти.
М е с і
Навіщо?
М і р і а
Ти знаєш.
Ти – Месія!
Я не знаю.
М е с і
Зостанься тут.
Міріам мовчки спиняється.
М е с і
Скажи мені, ти чула,що говорив я людям?
М і р і а
Так,
Месіє.
М е с і
Ти прийняла мої слова?
М і р і а
Ніколия не забуду їх.
М е с і
І вслід їх підеш?
М і р і а
Вони слідом за мною підуть всюди,волаючи:
Ти йдеш в неправу
І, мов на жар пекучий, наступатия буду на слова твої огнисті, –сліди мої від них криваві будуть.
М е с і
Уперта річ твоя, ти мов рабиня,що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде.
М і р і а м(падає
О горе!
Впала вже на мене кара,і вже її ніхто не здійме з мене!
М е с і
У тебе мало віри.
Якби тихоч зерня віри
М і р і а
О, я вірю,без краю вірю в тебе,
Сине Божий,та я не вірю в себе!
Я не вірю,щоб я могла твої слова прийняти.
М е с і
Таке смирення гірше від гордині.
М і р і а
О, сто раз гірше, я те добре знаю,і з того розпач мій.
М е с і
Ти не наводьобмови зайвої на власну душу, –такою чорною вона не може бути.
М і р і а
О ні,
Учителю, вона чорніша,ніж хата-пустка, що після пожежічорніє порожнечею.
Водатвоїх речей, цілюща та живуща,душі моєї вигоїть не може.
Вода боронить від огню живого,згорілу ж хату дарма поливати.
М е с і
Та що тобі спалило душу, жінко?
М і р і а
Не знаю: чи ненависть, чи любов.
М е с і
Кого ж ненавидиш ти?
М і р і а
Ворогів.
М е с і
Своїх?
М і р і а
Твоїх.
М е с і
Я їх казав любити.
М і р і а
А я люблю… не їх.
М е с і
Вони для тебе,як і для мене, ближні.
М і р і а
Але явід них далека, наче від єхидни.
М е с і
Вони не відають, що творять.
М і р і а
І єхиднанесвідома, а всяк її розтопче,як стріне на шляху.
М е с і
Якби єхиднамогла покинути свою отруту,вона була б не гірша від голубки.
М і р і а
Але вона отрути не покине.
М е с і
Про Царство Боже на землі ти чула?
М і р і а
Та я ж тепер ніде його не бачу.
М е с і
Ти дивишся й не бачиш, маловірна.
М і р і а
О так, не бачу!
Світло твого духамене сліпить.
Чим ти мені ясніше,тим душі ворогів мені темніші,тим менш єхидна схожа до голубки.
Не маловірна я, занадто вірю,і віра та мене навік погубить.
Я вірю, що ти світло – і такогося темрява до себе не приймає?
Я вірю, що ти слово – і такогоотой глухорожденний люд не чує?
Їм, може, треба іншого Месії?
Їм, може,
Сина Божого не досить?
М е с і
Вони сліпі, вони ще не прозріли,самого слова мало їм для віри,їм треба діла.
М і р і а
Ти творив дива!
М е с і
Творив дива ще тільки над водою;сього не досить – треба крові.
М і р і а м(з
Крові?
Чиєї крові,
Вчителю?
М е с і
Моєї.
М і р і а
Хай їм вона на голову впаде!
М е с і
Не проклинай, вертається прокляттяна того, хто сказав його.
М і р і а
Нехай!
Я знаю се, проклята я навіки,бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх фарисеядля мене гірш від скорпіона злого.
Мені бридка не так сама отрута,як все оте гнучке, підступне тіло.
Я вся тремчу, коли його побачу.
В моїх очах я чую зброї полиск,в моїх речах я чую зброї брязкіт,так я узброєна в свою ненависть,як вартовий коло царської брами,що радий вихопить на кожного свій меч,хто тільки зле замислить на владаря.
М е с і
Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?
М і р і а м(з
Учителю!
М е с і
Ти, може, скажеш – любиш?
М і р і а
Ти се сказав.
М е с і
Я так сказав: хто мовить,що любить Господа, а брата ненавидить,неправда то.
М і р і а
Хіба ж і той не любить,хто душу віддає?
М е с і
Що значить, жінко,віддати душу?
М і р і а
Значить – буть готовимзагинуть за любов.
М е с і
То се ж би звалось –віддати тіло.
В тім душі нема.
М і р і а
А хто покине батька, матір, браття,все рідне, любе, все, чим жив він досі,для іншого – невже і той не любить?
М е с і
Хто зрікся всього, а себе не зрікся,не любить той.
М і р і а
О Господи, якоїти жертви хочеш?
М е с і
Жертви я не хочу,любові тільки.
М і р і а
Мушу всіх любити?
М е с і
Так, всіх.
М і р і а
Усіх, крім тебе, – се можливо.
Але тебе і всіх – се понад силу.
Та за що ж, за що ж маю їх любити?
М е с і
Недовірки питають тільки “за
М і р і а
О, як недовірки любити вміють!
Як поломінь, палка у них любов!
М е с і
А та любов, що я від тебе хочу,повинна буть як сонце – всім світити.
М і р і а
О, що мені робить?
Немає сонцяв моїй душі.
Ніч, ніч, понура ніч.
М е с і
Ще, може, зійде сонце і для тебе.
М і р і а м(з раптовою
Учителю! чи ти мені позволишпролити кров мою?
М е с і
За кого?
За людей?
М і р і а
Ні, не за їх!
М е с і
То нащо проливатидаремне кров?
М і р і а
А може, недаремне?
А може, кров’ю викупить я
М е с і
Кров без любові викупить не може.
М і р і а
Якби ти хтів прийнять від мене викуп,щоб не лилась твоя святая кров!
М е с і
Ти хочеш викупить мене?
Міріам потакує мовчки головою.
М е с і
Даремне!
М і р і а
Нехай даремне!
Та позволь загинутьхоч не за тебе, то з тобою вкупі!
М е с і
Ваалові**** дають даремні жертви,я ж не приймаю їх.
М і р і а
Месіє!
М е с і
Ні, для тебея не Месія.
Ти мене не
Міріам зостається в пустині сама.* Назва озера походить від міста Гадари (тепер Мукса) в Палестині, яке розташоване на його березі.
Дія відбувається в Іудеї.** Галілея – північна частина Палестини.*** Назарет – місто в Галілеї, в якому, за євангельською легендою, провів дитинство Христос.**** Ваал – в релігії стародавніх народів Близького Сходу язичеський бог, культ якого був пов’язаний з людськими жертвопринесеннями.
IIГефсіманський сад*.
Дванадцять учеників сплять непробудним сном.
Месія молиться.
Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.
М е с і я(до
Спите?
Не спіть!
Моя душа сумнадо
Ученики не озиваються, сплять.
М і р і а м(до
Боже! знов він одинокий,ще гірше, ніж в пустині!
Сії людитвердіші від каміння… Он отамлежить той ученик, що – люди кажуть
Учителю з усіх їх найдорожчий,а спить він, як і всі, – твердіше, може,бо наймолодший… Я одна не сплю,я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,та я німа, як мур оцей, не видна,як сяя тінь, так, мов я не людина,так, наче в мене і душі
Я приступлю до
Вихиляється трохи з тіні, але знов
Ні, не
Він знову скаже, як тоді
Яке тобі до мене діло,
Що ж я йому скажу?
Моя душатепер чорніша.
Я тепер не тількидо ворогів його ненависть маю,але й до друзів.
О, до сих ще більшу!
Ви, сонне кодло!
Світло опівночіне будить вас?
Вам заграва криваваочей лінивих не здола розплющить?
Бодай вам вічний сон наліг на грудиі зморою душив вас без кінця!
Мені сто раз від вас миліші гади,бо в них таки, либонь, тепліша
З відразою одвертається від сонного товариства.
Дивиться на Месію,
Про що він молиться?
М е с і
Нехай минеся
М і р і а
Саваоф! чи й ся молитвав сю ніч твого престолу не досягне?
Вовкам даси ти на поталу сина?
М е с і
Але хай буде так, як ти бажаєш,а не як
М і р і а
Сам Вельзевул, напевне,почув би милосердя.
М е с і я(до
Ви спите?
Не спіть! моя душа смутна до смерті!
М і р і а
Каміння у пустині відкликалосьпотрійною луною, але сіне обізвуться, ні, дарма надія!
Я обізвусь… Який злий дух тримаємої слова?
Учителю!
Єдиний!
О світочу моїх очей!
Невже тине бачиш, як я гину тут від туги,від болю, від тривоги?
І нічим,нічим потішити тебе не
Я обізвусь… Ні, голосу не стане.
Коли ж і стане, дико забринить,немов шакала голос опівночі,бо туга стиснула за серце… Я не можу,не можу бачити сього!
Прощай!..
Ох Міріам, ти проклята від
Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з
На Голгофі.
Ніч.
Три хрести з розп’ятими, вже мертвими.
Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.
М і р і а
Він їм простив.
Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки вічнійого слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась,бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:і ворогів, і друзів, і юрбу,отой народ безглуздий, що
Розпни його, розпни!” – і той законлюдський, що допустив невинно згинуть,і той закон небесний, що за гріхбезумних поколіннів вимагаєстраждання, крові й смерті соромноїтого, хто всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом,як завжди, одинокий.
А теперя тут сиджу, як завжди, одинока,даремні сльози ллю і проклинаювсе те, що він любив, і з кожним словомвсе більш надію трачу на рятунок.
І вічно, вічно буду одинокана сьому і на тому світі.
Так,ніколи не скінчиться темна тугаі вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,що тричі одрікалися від нього,і та родина, що ніколи в ньомуне бачила пророка; прийдуть, здіймутьйого з хреста, – бо вже ж він неживийі більше мучитись за них не може, –покроплять млявими слізьми й лагідноспов’ють у хусти, понесуть покірнопід наглядом ворожих вояків,сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться докупитепленьким словом згадувать про того,про кого за життя так мало дбали!
Ох, як би я тепер хотіла кинутьотрутними словами їм в обличчя,немов гарячим приском!
Хай би очіїм випекло, ті очі безсоромні,що сміли тут дивитися на мукутого, чийого всі не варт мізинця!
Я знаю, що якби з’явилась я,ненавистю спотворена в обличчі,вони жахнулись би і
Яке тобі до всіх нас діло,
І я на те… що я на те сказала б?
Я б мусила мовчати, бо ненавистьне має голосу на поминках того,хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе!
В той час, як всі громадою зберутьсязгадать того, кого я так любила,я буду всім чужа і одинока,не признана ніким, бо сам Месіяне признавав мене… О Сине Божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда,та вір мені, що я тебе любила.
Чи ти гадав, – я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і душу,ту душу, що не хтів прийнять Месіясобі на жертву.
Де ж ще більше горе,як не могти віддать за друга душу?..
Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.
ІVМайдан в Єрусалимі.
Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться.
Міріам повагом переходить майдан.
Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії.
Й о г а н н а(до
Мир, сестро, й радість!
М і р і а
Радості і мируне знаю я так само, як тебе.
Й о г а н н
Прости, що зачіпаю незнайому,але ж у нас така весела звістка.
М і р і а
Що то мене обходить?
Й о г а н н
Всіх обходить!
Месія наш воскрес!
М і р і а
Воскрес?
Месія?!
Й о г а н н
На Бога, сестро, тихше! ще почуєхто з люду й донесе синедріону**.
М і р і а
Ви боїтесь, коли б вам за Месіюкров не пролити так, як він за васпролив свою?
Й о г а н н
Проллєм, як буде треба, –тепер не час.
М і р і а
Ти, жінко, чим торгуєш?
Й о г а н н
Сказала б я, питання не до речі.
М і р і а
А ти не знаєш, де тепер Месія?
На небі, певне?
Й о г а н н
Кажуть, на землі,між людом ходить.
М і р і а
Отже, в вас надія,що є кому і вдруге кров пролить,як прийде знову
Гірко
А я не вірю,щоб він воскрес, бо ви того не варті!
Й о г а н н
Він не вважав, чи вартий хто, чи ні.
М і р і а
Се правда! він ніколи не вважавна те, що з вас ніхто його не вартий.
І все-таки не вірю, що воскрес він.
Й о г а н н
Але ж він сам пророкував про те!
М і р і а
Для сеї самої юрби воскреснуть?
На се, либонь, не стало б і Месії!
Й о г а н н
Здається, помилилась я, бо ти,як бачу, не прихильниця його.
М і р і а
Прихильних мав він досить і без мене.
Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.
М і р і а м(їй
Не бійсь! не розкажу синедріону,бо він для мене не миліш, ніж ти,хіба однаково
Близько проходить старий галілеянин.
Міріам звертається до
Що, батьку,чи правду кажуть, що воскрес Месія?
С т а р и
Так правда, як і те, що він проливза всіх нас кров свою святу, невинну.
М і р і а
Він не за всіх пролив.
Неправда, значить.
С т а р и
Як не за всіх!
М і р і а
За мене вів ні крапліне проливав.
С т а р и
А, ти не віриш в
Хоче й собі сховатись у
М і р і а
Я вірю в
Старий
Вірю більш, як ти,більш, як усі ви.
С т а р и
То приходь сьогоднідо нас на збір.
М і р і а м(з
Щоб я до вас прийшла?!
Ховатися по норах вкупі з вами?
Мені при вас нема чого робити:у мене на чолі немає плями!
С т а р и
А в кого ж є?
М і р і а
У вас, у всіх у вас!
Усі ви допустили, щоб Месіякривавий викуп дав за ваші душі.
І вам прийнять його було не тяжко?
Віддячились ви, правда, хто сльозою,хто щирою до ворогів
С т а р и
Він сам казав нам ворогів любити.
М і р і а
А ви й зраділи! так вам безпечніше:душа врятована та й тіло не загине!
С т а р и й(з
Хто ти така?
М і р і а
Я?
Одержима духом”!
С т а р и
Благай Месію, щоб зцілив тебеі визволив від того злого духасвятою силою своєї крові й тіла.
М і р і а
Щоб визволив мене ціною крові?
Своєї крові?
Та невже ти, діду,гадаєш, ніби я себе цінуюдорожчою, ніж чиста кров його?
Так слухай же: чи в огняній геєні,чи в темряві без краю доведетьсямені на вік віків з душею пробувати,та радощі моєї не зруйнуєсам князь темноти, радощі від того,що на мені не важить кров Месії,що він її за мене не проливані краплини.
С т а р и
Як могло те статись?
М і р і а
Ненависть врятувала від гріха.
С т а р и
Кого ж ненавидиш?
М і р і а
Всіх вас, себе і світ.
С т а р и
За тебе теж пролита кров, та дармо,бо ти не прийняла святого дару.
М і р і а
І не прийму! бо я не Астарот***,щоб мала кров приймати в подарунок.
Непримітно підходить слуга синедріону і а ним римський преторіанець****.
С л у г
Про що говорите?
С т а р и
Це,
М і р і а
Про Месію!
С т а р и
Зовсім ми не про теє розмовляли.
П р е т о р і а н е ц
А хто ж то, дівчино, отой Месія?
Поки преторіанець і слуга слухають Міріам, старий галілеянин ховається між людьми.
М і р і а
А той, що ви недавно розп’яли,ви знаєте, він цар був іудейський.
Тепер він знов по всій країні піде,бо він воскрес, воскрес у новій славі!
Нехай там стережуться цар, і цезар,і весь синедріон, пекельна рада!
П р е т о р і а н е ц ь(хапає її за руки, киває на
А дай шнурка, ми спутаємо кізку,щоб не брикала дуже.
М і р і а
Що?
Зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову
Хоч одного, та все ж покарбувала!
Її знов хапають за руки, скручують і в’яжуть.
Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в’язати Міріам.
М і р і а
Хотіла б я всю вашу кров пролити,віддячити за жертву!
П р е т о р і а н е ц
Що ж та жертва,коли ви кажете, що він воскрес?
М і р і а
Так що ж?
Хіба минає все минуле?
Він пережив три вічності в три ночі,прийняв три смерті.
Чи тепер, воскресши,забуде він страждання, зраду, смерть?
Простити може, а забути – ні!
О, будьте прокляті!
С л у г
Хто?
М і р і а
Всі ви!
Цезар,синедріон, і цар, і весь народ!
Тим часом на майдані гурти потайних прихильників Месії зникли, а надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та саддукеїв*****, почувши гомін на майдані.
С л у г а(кричить до
Гей, слухайте, вона нас проклинає!
Г о л о с и в
Що?
Що тут?
Хто ся жінка?
Що їй треба?
За що її зв’язали?
Зрада?
Змова?
М і р і а
Я проклинаю вас прокльоном крові!
С л у г
Що суджено кленучому?
Г о л о с и в
Каміння.
Люди вибирають каміння і з диким ревом кидають на Міріам.
М і р і а
Месіє! коли ти пролив за мене…хоч краплю крові дарма… я теперза тебе віддаю… життя… і кров…і душу… все даремне!..
Не за щастя…не за небесне царство… ні… з
Падає під градом каміння.)1901 р.* Гефсіманський сад – місцевість біля Єрусалима в Палестині. ** Синедріон – найвища рада в стародавньому Єрусалимі, яка складалася з єврейської аристократії та духовенства.
Виконувала релігійні, урядові та судові функції. *** Астарот
Астарта) – в міфології стародавніх народів Близького Сходу язичеське божество, якому приносили в жертву людей. **** Преторіанець – в стародавньому Римі воїн привілейованої імператорської гвардії. ***** Фарисеї та саддукеї – релігійно-політичні угруповання в стародавній Іудеї.
Фарисеї виражали погляди більш демократичних, торгово-ремісничих верств, саддукеї –аристократії й вищого духовенства.
