Коли і де, і у якім
Чи на землі, чи, мо’ й не на
Те грішне “я” жило уже на світі
І ноги мало, й п’ясті чималі.
Та славилось воно не кулаками
З ним коїлося дивне і смішне:
Пошепче в землю — й над його
Десь на край світу інше “я” зітхне.
Пошепче в землю та й загорне ямку
І далі йде, лишаючи сліди.
На ті сліди, принюхуючись тямко,
Якісь істоти тюпали завжди.
Чи ратиці в них є — це таємниця.
Чи є хвости — не відаю, бігме.
Але якщо таке комусь насниться
Пекельним жахом до кісток продме.
Ліниво відвалившись від корита,
Вони шукали зранку й
Проміння, в землю по весні зарите
Далеких зір жагучі письмена.
А променеве “я” у
Все далі йшло по нивах і лісах.
І скільки “я” отих послали зорі
Те знало тільки сонце в небесах.
Котився регіт гроз над далиною,
Де гордий дух свободи не
А може, все оте було зі мною
Було колись чи, може, є тепер?,
Сибір
