Майже казка

Коли і де, і у якім

Чи на землі, чи, мо’ й не на

Те грішне “я” жило уже на світі

І ноги мало, й п’ясті чималі.

Та славилось воно не кулаками

З ним коїлося дивне і смішне:

Пошепче в землю — й над його

Десь на край світу інше “я” зітхне.

Пошепче в землю та й загорне ямку

І далі йде, лишаючи сліди.

На ті сліди, принюхуючись тямко,

Якісь істоти тюпали завжди.

Чи ратиці в них є — це таємниця.

Чи є хвости — не відаю, бігме.

Але якщо таке комусь насниться

Пекельним жахом до кісток продме.

Ліниво відвалившись від корита,

Вони шукали зранку й

Проміння, в землю по весні зарите

Далеких зір жагучі письмена.

А променеве “я” у

Все далі йшло по нивах і лісах.

І скільки “я” отих послали зорі

Те знало тільки сонце в небесах.

Котився регіт гроз над далиною,

Де гордий дух свободи не

А може, все оте було зі мною

Було колись чи, може, є тепер?,

Сибір