Руданський Степан

Розходився
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати.

Лисий я, волосся спало,
Решта білая, як сніг,
Недалеко моя яма,
Та я в яму ще не ліг;

Куди,
Мошку, так
На війну
А чого ж то пізно

Ізійшлися пан з Іваном,
По світі
Разом їдять, розмовляють.
Разом і

Питалися
Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху

Калино-малино,
Ряснеє деревце!
Хто ж тебе пригорне,
Дівчинонько-серце?

Ой не тая, мій синоньку,
Година настала,
Щоб чужая дитинонька За рідную стала.
Народна

Лежить собі старий піп
Де йому ї..ти.
Але його
Давай зачинати.

Лежить дідич на постелі,
Як барило,
Його локай
Заснув коло

Зайшов козак до
Здоров, орендарю!
А налий-но мені,—
Горілачі

Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.

Де бував-пробував?
Розкажи,
Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!

Перегнулась молодиця,
Шмаття віджимає,
А хлопчина під
Ззаду заглядає.

Не дивуйтесь, добрі люди,
Добрі люди, ви, сусіди,
Що задумуюсь між вами,
Що журюся я завсігди.

Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько
Убогий зостався.

Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.

Блудить ляшок серед лісу,
А мужик
Та ти, ляше, либонь, блудиш?»
Мужик промовляє.

Спив до дна я прикрий
За здоров’я долі,
І з похмілля моє
Розривають болі.

Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.

Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар

Небагато
В сабаш
Та й, на лихо,
Їсти запросили.

Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.

Ото, тату, маєм
Каже
А якби нам іще
Та муки до рук

В опівночі на
Мужик пробудився,
Штани собі розпустив,
На жінку звалився.