Руданський Степан

Розходився
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати

Питалися
Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху

Лежить дідич на постелі,
Як барило,
Його локай
Заснув коло

Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити

Лежить собі старий піп
Де йому ї
ти
Але його

Ізійшлися пан з Іваном,
По світі
Разом їдять, розмовляють
Разом і

Зайшов козак до
Здоров, орендарю
А налий-но мені,—
Горілачі

Лисий я, волосся спало,
Решта білая, як сніг,
Недалеко моя яма,
Та я в яму ще не ліг;

Калино-малино,
Ряснеє деревце
Хто ж тебе пригорне,
Дівчинонько-серце

Де бував-пробував
Розкажи,
Та вже де не бував,
Всюди бував, пане

Куди,
Мошку, так
На війну
А чого ж то пізно

Ой не тая, мій синоньку,
Година настала,
Щоб чужая дитинонька За рідную стала
Народна