Розторочивсь поділ сорочки,бо пльондравсь довго по росі:на литках споришу листочки,під п’ятами гаряча сіль.
Тепло твоє земля вбирала,за пазуху ти землю клав,і крізь сорочку проросталипір’їни бліднуватих трав.
В тобі ставало більш земного,в землі дедалі більш твого.
Була гарячою дорога —пекла підошви, як вогонь.***
