Цвьохкі, розхильчасті, щоденнісюди приходили вітри,де трухнув стовп і птах нужденнийдививсь засмучено згори…як сох мотуз, сіріла стріха,як жовкла кістка на току,як замість шибки чорний віхотьзастряв у горлі
Нудьга невивітрена нипа,чалапа по долівці дух,і раптом дерев’яним скрипомнавпіл розколюється
Злітає птах, стовп пада плазом,мов корок, віхоть виліта,і мандрівнича тінь відразустає висока, як верста.
Всотавши в зір усе подвір’я,штовхнувши двері носаком,він увійшов, як надвечір’я,щоб вийти згодом
Він вдарив об кулак кресаломі викресав з-під нігтів кров,і, мов жарина, чорний палецьнакреслив на стіні:
В».
І раптом нижче проступилислова пливучі на стіні,стікало з літер не чорнило —тоненькі цівки
Твоїм тулянням ще тривати,і прихистку тобі
Обернуться в набутки втрати.
Тінь світлом стане, а
Він подих в крейді відпечатав,ступнув, — курилася зима,і каркнув чорний птах щербато:— Ка-р-р… вороття тобі нема!
В кишені брязкало кресало,і трут за пазухою тлів,вітрами іскру роздувало,і дим дворукий вдаль летів.***
