В країні мук, в країні страхородній,в якій лопата — перший інструмент,де в глину обернувся храм господнійі став піском несхибний постамент, —самітній дух блука в бетонних стінах,торка панелі — виходу
Та все намарне: мурами країнаобнесена, а брами — на
І бите шкло посіяне навколо,аби ступав лиш безтілесний дух,на тіло, знікудишніле і кволе,скрізь позначає криком кожен
Воно, всі муки вивчивши й тортури,ніби в футляр, занурюється в тінь;і наче обрій, скрізь рухомі мури,і колючки в легенях, в
Лише душа, немов сторонній свідок,запам’ятовує, усе бере на
Земні страждання бачить Бог-всевіда,та дивиться він байдуже з-за хмарна те, як землю віють на вітрах лопати,як в небо батьківщина відліта:кістки, горшки, просіяні крізь ґрати,й усі віки, родюча
Все відліта за вітром: ґрунт, насіння,вода з джерел і дерева з корінням,і відлітає здротянілий крик,лиш зостається донний материк,на сірі мури, замкнені,
І дивиться верховний вартівникна куряву — і засина від втоми…***
