О четвертій сторожі нічній,коли тоншає мідь і стають полохкішими губи,у фортечнім
Ти посвітич запалюєш, люба,і тонку павутину спускаєш униз по стіні,щоб здійснить в таїні це єднання, йменоване шлюбом.
Ой, ну що ті віки та замки заржавілі —із твоєї руки волокно заметіліпростягнулось, як міст, до мойого вікна,де така глибина, така повінь нічна,що дивуєшся, як твоя плоть
Тихо, покрадьки йду — чатівник не дрімає,в мідногорлу трубу цілу ніч заглядає.
Що він бачить?
Чи сон: хтось по стінах фортечнихпрямовисно іде.
Це уже
Він видмухує жар щомерщій з горловини,і мигочуть мечів язики по щілинах,крик росте, загасає ставник на вершині,пада крапля униз на тонкій
Так із ночі у ніч… Підіймаєшся з мерхлого днища,аби падать униз і підноситись вище та вище.***
