Козак Мамай з малюнка

Вздовж стежки корінь повзко славсь,

Конкретний, як жадання;гриміла збруя раз у разсама, без коливання.

І найгінкіше із деревсахалось гілок власних.

Угору тінь звело, як перст,хоч зовсім було ясно.

Рука бджолою на струнізавмерла, спочивала,і слуха він, як в казаніперекипає

Козача доля в сто сторінпрострелена усяко:то рідко, як шаблючий дзвін,то густо — сім’ям маку.

І знать всякчасно:смерть отут,у полотнищі криці,в сиричнім запахові пут,в малій, як світ,

Та поки келих горенитьі кінь копитом пише,йде в очі широчезна митьй тонка, як волос, тиша.***