Задзвонили в усі
По всій Україні;
Закричали
Гине шляхта, гине!
Гине шляхта!
Та хмару
Зайнялася Смілянщина,
Хмара червоніє.
А найперша
Небо нагріває.
Горить Сміла,
Кров’ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин,
Черкаси;
Чорним шляхом запалало,
І кров
Аж у Волинь.
По
Ґонта бенкетує,
А Залізняк в
Домаху гартує,
У Черкасах, де й
Пробує
Отак, отак! добре, діти,
Мордуйте скажених!
Добре, хлопці!” — на
Залізняк гукає.
Кругом пекло;
По пеклу гуляють.
А Ярема — страшно
По три, по
Так і кладе.
Добре, сину,
Матері їх хиря!
Мордуй, мордуй, в раю
Або есаулом.
Гуляй, сину! нуте,
І діти
По горищах, по коморах,
По льохах, усюди;
Всіх уклали, все
Тепер, хлопці, буде!
Утомились, одпочиньте”.
Улиці,
Крились трупом, плили
Мало клятим кари!
Ще раз треба перемучить,
Щоб не
Нехрещені, кляті душі”.
На базар
Гайдамаки.
Йде Ярема,
Залізняк
Чуєш, хлопче? ходи сюди!
Не бійсь, не
Не боюся!” Знявши шапку,
Став, мов перед
Відкіля ти? хто ти
Я, пане, з
З Вільшаної, де
Пси
Де?
У Вільшаній;
І кажуть, що
Дочку його, коли
Дочку, у
У титаря, коли
Оксано,
Оксано!”
Ледве вимовив
Та й упав
Еге! ось що… Шкода хлопця,
Провітри,
Провітрився.
Батьку! брате!
Чом я не сторукий?
Дайте ножа, дайте силу,
Муки ляхам, муки!
Муки страшної, щоб
Тряслося та
Добре, сину, ножі
На святеє діло.
Ходім з нами у
Ножі
Ходім, ходім, отамане,
Батьку ти мій, брате,
Мій єдиний!
На край
Полечу, достану,
З пекла вирву,
На край світа,
На край світа, та не найду,
Не найду
Може, й найдеш.
А як
Зовуть? я не
А
Прізвища
Хіба байстрюк?
Без
Запиши,
Миколо,
У реєстер.
Нехай буде
Нехай буде Голий,
Так і
Ні,
Ну, хіба
І це не
Стривай лишень,
Пиши Галайдою”.
Ну,
Галайдо,
Поїдем гуляти.
Найдеш долю… а не
Рушайте, хлоп’ята”.
І Яремі дали
Зайвого з обозу.
Усміхнувся на
Та й знову у сльози.
Виїхали за царину;
Палають
Чи всі,
Усі,
По діброві понад
Козацька ватага.
А за ними кобзар
Шкандибав на конику,
Козакам
Гайдамаки, гайдамаки,
Залізняк гуляє”.
Поїхали… а
Палають, палають.
Байдуже, ніхто й не гляне.
Сміються та
Кляту шляхту.
Хто балака,
Хто кобзаря слуха.
А Залізняк попереду,
Нашорошив уха;
Іде собі, люльку курить,
Нікому ні слова.
А за ним німий Ярема.
Зелена діброва,
І темний гай, і Дніпр дужий,
І високі гори,
Небо, зорі, добро,
І лютеє горе
Все пропало, все!
Не знає, не бачить,
Як убитий.
Тяжко йому,
Тяжко, а не плаче.
Ні, не плаче: змія люта,
Жадна
Його сльози, давить душу,
Серце
Ой ви, сльози, дрібні сльози!
Ви змиєте горе;
Змийте його… тяжко! нудно!
І синього моря,
І Дніпра, щоб вилить люте,
І Дніпра не стане.
Занапастить хіба душу?
Оксано,
Оксано!
Де ти, де ти? подивися,
Моя ти єдина,
Подивися на Ярему.
Де ти?
Може, гине,
Може, тяжко клене долю,
Клене,
Або в пана у
У склепу конає.
Може, згадує Ярему,
Згадує Вільшану,
Кличе чого:
Серце моє,
Обніми Оксану!
Обнімемось, мій соколе!
Навіки зомлієм.
Нехай ляхи знущаються,
Не почуєм!..” Віє,
Віє вітер з-за Лиману,
Гне тополю в
І дівчина похилиться,
Куди гне недоля.
Посумує, пожуриться,
Забуде… і,
У жупані, сама пані;
А лях… боже, боже!
Карай пеклом мою душу,
Вилий муки море,
Розбий кару надо мною,
Та не таким
Карай серце: розірветься,
Хоч би було камень.
Доле моя! серце моє!
Оксано,
Оксано!
Де ти
І хлинули сльози;
Дрібні-дрібні полилися.
Де вони взялися!
А Залізняк
Каже
У ліс, хлопці! вже світає,
І коні пристали:
Попасемо”,— і
У лісі сховались.
