Квітчастий луг і дощик золотий

Квітчастий луг і дощик золотий.

А в далині, мов акварелі,

Примружились гаї, замислились

Ах, серце, пий!

Повітря — мов прив’ялий трунок.

Це рання осінь шле

Такий чудовий та сумний.

Стою я сам посеред нив чужих,

Немов покинута офіра.

І слухає мій сум природа.

Люба.

Щира.

Крізь плач, крізь сміх.

Вона сама — царівна мила

Не раз свій смуток

В самій собі, в піснях своїх.

Стою.

Молюсь.

Так тихо-тихо скрізь,

Мов перед образом Мадонни.

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони,

Узори

Лише з-над хмар часом

Прощання з літом журавлине

Погасле, як грезет із

Гей, над дорогою стоїть верба,

Дзвінкі дощові струни ловить,

Все вітами хитає, наче сумно мовить:

Журба,

Отак роки, отак без

На струнах Вічності

Я, одинокая верба.1915