Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі,
Примружились гаї, замислились
Ах, серце, пий!
Повітря — мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле
Такий чудовий та сумний.
Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум природа.
Люба.
Щира.
Крізь плач, крізь сміх.
Вона сама — царівна мила
Не раз свій смуток
В самій собі, в піснях своїх.
Стою.
Молюсь.
Так тихо-тихо скрізь,
Мов перед образом Мадонни.
Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони,
Узори
Лише з-над хмар часом
Прощання з літом журавлине
Погасле, як грезет із
Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все вітами хитає, наче сумно мовить:
Журба,
Отак роки, отак без
На струнах Вічності
Я, одинокая верба.1915
