Маланюк Євген

1
Досі сниться метелиця маю,
Завірюха херсонських вишень
Золоті Ті очі

Знову Біблія літа
Сторінки заколосених піль
Легкий вітер напружує
Гнати леготом золото хвиль

Будівлі дні ніхто не вирішив,
В очах від Вавилону — чорно
На каторзі жорстоких
Так тяжко душить слово-жорно

Все, що має статися, вже сталось
День тверезий
Праця з-під ярма
Чи ж почую, як щодений

Хати мої, хати, низенькі, бідні й
В тонкім мереживі зазеленілих віт
Тут ще чорніш кількастолітні
Підкреслює карпатський краєвид

І знову зустріч
Це вже
У днях життя її зустрів
Тонке обличчя

Крик Ксенофонтових
На подих простору і солі
І ось реве бурунний
Рабом вітрила і бусолі

Тут ті ж невільники злиденні,
Тут та ж сліпа і рабська кров,
А там ім’я посмертне
Вже обертається в

1
Завжди напружено, бо завжди — проти течій
Завжди заслуханий: музика, самота
Так без шляху, без батька, без предтечі

Ave Caesar, співучий серпне,
Августійший владарю літ
Солодощ пізніх овочів терпне,
Сяйво твоє все більш

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат
Гуркотіли й лякались
Під утомленний грім гармат

Від віку й донині Еллада й Юдея
Два ворога лютих на древній землі
Хрестом і залізом та ядом
Руйнують-будують і Рими, й Кремлі