Знаю — медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі — весна.
О моя степова Елладо,
Ти й тепер антично ясна.
А між нами простір — гураганом.
Хоч вдихнуть, хоч узріть тебе де
Половецьким хижацьким
Полонив тебе синій степ.
Десь там квітнеш вишневим цвітом,
Десь зітхаєш в веснянім часу,
А мені ти — блакитним
В золотім полудневім меду.
А мені ти —
На пісках емігрантських Сахар
Ти, красо землі несказанна,
Нам немудрим — даремний дар!
