Молитва

Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю…                 Т.

Воркував голубий Іордан за її плечима,

Крильми срібними краяли вічну блакить голуби,

Її звали Марія.— А як же вгадать твоє ім’я,

Що його десь шепочуть дрімучі дніпровські степи?

Там — під теплим вітром ніжно рипіли оливи,

Кедри широкошумні кликали в

Чи це буде, коли молоком забуяє вишневий садок,

Чи не станеться в буряній ночі осінньої зливи?

Між нарцисами Назореї — біла лілея

Під збанком з водою хилила смагляве плече…— В басаманах ріллі, о кривава моя Галілеє,

Чорна праця землі степовую мадонну пече!

Між зеленої рути — блакитним барвінком встала,

На сорочці — не заполоч, то — закипіла

Та недаром, недаром гарматами

Трудну путь прийдешнім століттям через Дніпро!

Та недаром, недаром весь степ кістками засіян,

І на кожнім хресті придорожнім розіп’ято біль.

Припонтійським степам породи степового Месію,

Мадонно Диких Піль!