Маланюк Євген

1
Біла лагода яблунь в цвіту
П’ю життя моє спрагненно-радо
Прийдеш, прийдеш

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат
Гуркотіли й лякались
Під утомленний грім гармат

Готична ніч
На небі, як у книзі,
Механіка виконує закон
Холодний місяць — лисий метафізик

Будівлі дні ніхто не вирішив,
В очах від Вавилону — чорно
На каторзі жорстоких
Так тяжко душить слово-жорно

Знов захід буряний
Недобрий
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,

1
Завжди напружено, бо завжди — проти течій
Завжди заслуханий: музика, самота
Так без шляху, без батька, без предтечі

1
Ти виростала, квітла й
І втілилась — в медвяний
Та яблука

Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю…                 Т
Воркував голубий Іордан за її плечима,
Крильми срібними краяли вічну блакить голуби,
Її звали Марія

Стилет чи стилос
– не збагнув
Вагаються трагічні терези
Не кинувши у глиб надійний якор,

Юрієві
Вас пригадало, милий Юріє,
Це літо хворе і жагуче,
А Ви вже там

Всі вироки, здається,
Рвучким і ярим віршем… А
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп — горою — мертво бовваніє

Ave Caesar, співучий серпне,
Августійший владарю літ
Солодощ пізніх овочів терпне,
Сяйво твоє все більш

Herr, es its Zeit
Р
М
Час,

Знаю — медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі — весна
О моя степова Елладо,
Ти й тепер антично ясна

1
Повіє вітер з Понту
Скитський
Прокинеться, зітхне, і буйна

Ані шаблі, ані
Не схрестити в останнім герці:
Та ж камінно-мертва душа,
Те ж безлюбе і чорне серце