Шляхів нікому неналежність,очей навстіжна жагота:обмежить обрієм безмежність,щоб розпізнать свої літа.
Вгадавши мітку на відтинку,душа мандруюча спішитьдопити через соломинкусолодку мить, солодку мить.
І прагне спрагло увібратикомаху, тріщину, листок,аби комусь переказатиземний заучений урок.***