Тихенько відійди,відколивайсь, як звук, —холодний блиск водиуже торкнувся рук.
Це осінь починадочасно брати квит —її рука сумнакислички рве на спит.
В маленький козубокопеньків набери,тихенько на клубокпозмотуй кольори.
І відступись ще развід спокою свого,від вицвілих окрасі будь-яких пригод.
І сам на самотізнайди собі ізновслова якісь «не ті»про радість та любов.
Щоб в них, як у струмку,просвічувало дной несло снагу терпку,як молоде вино…***
