Море —чорна грудка печалі,душа Мефістофелянаодинці.
Терпне рояльпід пальчиками дівочими,і в водупадає з кручі земля.
Шерхлі травивологі пасажі ловлять,і стогін стихіїтуманом важким
Гусне вечір сурою корана,і в яру струмка гортанний звук.
Стільки правди в горлі, стільки мук —не переповісти і до
Тоскний тріск у порожнім лісі,і пташиний колючий свист.
Падолист.
Де ж метелику сісти?1963
