Зір З циклу «Відлуння війни»

З циклу

Відлуння

Зір не привласнює — голубить,зір випромінює тепло,і, багатіючи від згуби,не ділить на добро та злоні обширів земних, ні неба,вбираючи лиш те у себе,що навіть світ переросло:батьків обличчя, день розлуки,пожежу, шибениці тінь,в горшку общипаного крука,прибиті руки на хресті.

Та ширше зору, вище горябув промінь, що тебе

Стільник вікна, і мед прозорий,і ти,

І поглядала семиокосопілка на твої вуста,і в тебе входила щокрокуне довжина, а висота!

І били в ключ джерела зору,щоб все навколо напоїтьлюбов’ю, поглядом прозоримі зм’якшить фарби лихоліть.

Але чим далі, тим густішимставав і погляд, і сам світ:імення ті ж — обличчя інші,замість шибок — синіє лід.

Ой очі відведи скоріш:бо випливає тінь хрестатаз очей і зашморг зір стиска,і крук общипаний дзьобатийкартаво каркає з

Заплющу очі, щоб не бачить,як в стрісі розцвіта вогонь,як краплі капають гарячіз обох прохромлених долонь.***