Від того дня вже другий рік пройшов.
У чистім полі знов лежу я в горі,
Гляджу на небо ясне… Надо
Знов плавле яструб в лазуровім морі.
Обколесив, тепер шибнув
Отак і я простір думками порю,
Та темно в нім, навіки мглов
Закрила доля мою ясну зорю.
Так темно, зимно!
Наче серце стине,
І думка в мізку, мов пилина, гине,
І ворухнуть не можу я рукою,
Коли спімну, що ні одно
Дівоче серце не зітхне, не
І не затужить нищечком за мною.10 мая 1880
