Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого
Щастя унесла.
Ось туди пішла
Та гуляючи,
З іншим своїм
Розмовляючи.
За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами
Пил із її ніг.
Наче
Стебелиночку,
Зір мій вид її
На хвилиночку.
І мов нурок перли
На морському дні,
Сквапно так мій слух
Всі слова її.
Отсе тая
Ізвивається,
А у мене
Розриваєтьтся.
Залягло на дні
Те важке чуття:
Тут навіки
Змисл твого буття.
Все, що найдорожчеє,
Найулюблене,
Чим душа жива була,
Тут загублене!
Чим душа жива була,
Чим
Отсе тая стежечка,
Щоб запалася!
