Отсе тая стежечка

Отсе тая стежечка,

Де дівчина йшла,

Що з мойого

Щастя унесла.

Ось туди пішла

Та гуляючи,

З іншим своїм

Розмовляючи.

За її слідами я,

Мов безумний, біг,

Цілував з сльозами

Пил із її ніг.

Наче

Стебелиночку,

Зір мій вид її

На хвилиночку.

І мов нурок перли

На морському дні,

Сквапно так мій слух

Всі слова її.

Отсе тая

Ізвивається,

А у мене

Розриваєтьтся.

Залягло на дні

Те важке чуття:

Тут навіки

Змисл твого буття.

Все, що найдорожчеє,

Найулюблене,

Чим душа жива була,

Тут загублене!

Чим душа жива була,

Чим

Отсе тая стежечка,

Щоб запалася!