Життя нам щастя обіцяло…воно ж, мов усмішка швидка,торкнувшись губ, мигцем розтало,стекло по битих черепках.
Але ж… листочок тополиний,і гіркуватий сік трави,і в пучках скорена стеблина,і дух ширястий жаливи —є складниками того щастя,якого не помітив ти,бо зір навиклий до контрастів,язик — до слади й
Не впізнане на смак, на дотикі не означене, воноторкалось, мов вербовий котик,солодким прикидалось сном.
То завмирало мінералом,світилось рівно, мов кристал,росою в очі зазирало,ламало дзеркала овал.
Вощане щастя… в ньому можнавтопити губи, крик втопить;життя ж своє в стільник порожнійрозлить і щастям запліднить…***
