Не гріє сонце на чужині,
А дома надто вже пекло.
Мені невесело
Й на нашій славній Україні.
Ніхто любив мене, вітав,
І я хилився ні до кого,
Блукав собі, молився
Та люте панство проклинав.
І згадував літа лихії,
Погані, давнії літа,
Тойді повісили Христа,
Й тепер не втік би син Марії!
Нігде не весело мені,
Та, мабуть, весело й не
І на Украйні, добрі люде;
Отже таки й на чужині.
Хотілося б… та й то для того,
Щоб не робили
Труни із дерева чужого,
Або хоч крихотку
Із-за Дніпра мого
Святії вітри принесли,
Та й більш нічого.
Так-то, люде,
Хотілося б… Та що й
Нащо вже й бога турбовать,
Коли по-нашому не
Друга половина 1847,
Орська кріпость]