І день не день, і йде не йде,
А літа
Пролітають,
Все добре з собою.
Окрадають добрі думи,
О холодний
Розбивають серце
І співають амінь,
Амінь всьому
Однині довіка,
І кидають на
Сліпого каліку.
Невеликії три
Марно
А багато в моїй
Лиха наробили.
Опустошили
Моє серце тихе,
Погасили усе добре,
Запалили лихо,
Висушили
Тії добрі сльози,
Що лилися з
В московській дорозі,
Що молилась з
В турецькій неволі,
І Оксану, мою зорю,
Мою добру долю,
Що день божий
Поки не
Злії літа; та все
Заразом украли.
Жаль і батька, жаль і матір,
І вірну дружину,
Молодую, веселую,
Класти в домовину,
Жаль великий, брати мої;
Тяжко
Малих діток
В нетопленій хаті,
Тяжко лихо, та не таке,
Як тому дурному,
Що полюбить, побереться,
А вона
За три шаги
Та з його й сміється.
От де лихо!
От де
Разом розірветься!
Отаке-то злеє лихой зо мною спіткалось:
Серце люди
І в людях кохалось,
І вони його вітали,
Гралися,
А літа тихенько
І сльози сушили,
Сльози щирої любові;
І я
Став потроху… Доглядаюсь
Бодай не казати,
Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а
І засохли мої сльози,
Сльози молодії.
І тепер я
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.
Отаке-то, що хочете,
То те і робіте:
Чи голосно зневажайте,
Чи нишком
Мої думи;
Не вернуться
Літа мої молодії,
Веселеє слово.
Не вернеться… І я
До вас не вернуся.
І не знаю, де дінуся,
Де я пригорнуся,
І з ким буду розмовляти,
Кого розважати,
І перед ким мої
Буду сповідати?
Думи мої! літа мої,
Тяжкії три літа,
До кого ви прихилитесь,
Мої слії діти?
Не хилітесь ні до кого,
Ляжте дома
А я піду четвертий
Новий зострічати;
Добридень же, новий
В торішній свитині,
Що ти несеш в
В латаній
Благоденствіє,
Новеньким повите».
Іди ж здоров, та не
Злидням поклонитись.22 декабря 1845,
Вьюнища
