Коло гаю к чистім полі,
На самій могилі,
Дві тополі
Одна одну хилить.
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі.
Ото сестри-чарівниці
Отії тополі.
Закохалися
В одного Івана;
А Іван, козак звичайний,
Обох їх не ганив,
А лицявся то з тією,
То з другою
Поки в яру
Під зеленим
Не зійшлися усі
Отак-то ти, кате!
Знущаєшся над
І пішли
Трути-зілля, щоб
Завтра отруїти.
Найшли зілля,
І стали варити.
Заплакали,
А нема де дітись,
Треба варить.
Наварили,
Йвана
Й поховали коло
В полі на могилі.
І байдуже?
Ні, не дуже.
Бо сестри
Що день божий
Плакать над Іваном,
Поки самі
Тим зіллям поганим.
А бог людям на
Поставив їх в
На могилі тополями.
І тії
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю,
І без вітру гойдаються,
І вітер
Друга половина 1848,
Косарал]
