За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько
У самому серці, може, й бог не побачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую
Привітає,
Великеє слово?
Всі оглухли –
В кайданах…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова,
Не заревуть в
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже –
Та й продасть в
Москалеві.
Це б то, бачиш,
Лепта
Та німоті плата.
Нехай, брате.
А ми
Сміяться та плакать.30 декабря 1844,
Петербург
