Однодільний і світ —так чому в роздвоєнстві дні минають,між долонями сосна нестримно росте,захват криком вуста розтискає —затікає повітря густе?..
Так навіщо жалю завдавати? —довжить ніч і скорочувать день,і виходить на пруг, як на страту —бракне голосу й слів для
Кисень видихав — свічка ж
Стовбур товща, кільцюється плоть,в розщеп тіні смола натікає,щоб тебе пополам розколоть.
В праву руч — лісове подесення,в ліву руч — все степи та степи,перемішане жовте з зеленим, —б’є то попіл, то ключ з-під стопи.
І землею мені не з’єднатиурвищ крику і прірв забуття:чорні круки на крилах щербатихкрасти землю щоночі
Розростається тріщини корінь,ділить пам’ять плитку пополам,відокремлює «нині» від «вчора»,і співається риска прозоратут і там, тут і там, тут і там…***
