Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно —спробуй з-під нього хоча б бадилинку
Біла сорочка пристала до тіла так щільно,з шкурою треба здирати, аби розстебнуть.
І на ходу прикипають до снігу підошви,з тілом доводиться їх — що не крок — відривать.
Плями червоні згодом затрусить пороша,але на тілі буде довічна
Ти приростаєш чи світ приростає до тебенебом, повітрям, сухим
Холодно як!
Сиза крижина пристала до ребер,і до повіки листок присмоливсь мідяком.
Чуєш: всякчас і всякдень проростаєш все глибшев м’якуш повітря, в спустошений вічністю шар,інший в тобі хтось замість тебе дишеі крізь сопілку в грудях роздмухує
Він і мороз, і сніги перетворює в срібло,кожному дневі радіє, неначе дитя.
Він і від світу існує осібно,і незбагненне для нього злиття.
Ти — обважнілий, а він — як пір’їна,подих його поторкає
Перед очима танцює сніжинаі відлітає у далину-у…***
